Від Івана 11:6-40

⁶А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.

⁷Після ж того говорить до учнів: Ходімо знову в Юдею.

⁸Йому учні сказали: Учителю, таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш?

⁹Ісус відповів: Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, цьогосвітнє бо світло він бачить.

¹⁰А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, бо немає в нім світла.

¹¹Оце Він сказав, а по тому говорить до них: Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити Його.

¹²А учні сказали Йому: Як заснув, то він, Господи, видужає.

¹³Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже.

¹⁴Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар.

¹⁵І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього.

¹⁶Сказав же Хома, називаний Близнюк, до співучнів: Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати.

¹⁷Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі.

¹⁸А Віфанія поблизу Єрусалиму була, яких стадій з п'ятнадцять.

¹⁹І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розважити їх.

²⁰Тоді Марта, почувши, що надходить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.

²¹І Марта сказала Ісусові: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат...

²²Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!

²³Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!

²⁴Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне.

²⁵Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.

²⁶І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?

²⁷Вона каже Йому: Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ.

²⁸І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут, і Він кличе тебе!

²⁹А та, як зачула, квапливо встала й до Нього пішла.

³⁰А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марта зустріла Його.

³¹Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, плакати там.

³²Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!

³³А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам,

³⁴і сказав: Де його ви поклали? Говорять Йому: Іди, Господи, та подивися!

³⁵І закапали сльози Ісусові...

³⁶А юдеї казали: Дивись, як кохав Він його!

³⁷А з них дехто сказали: Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?

³⁸Ісус же розжалобивсь знову в Собі, і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав.

³⁹Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі...

⁴⁰Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш?