Від Луки 15:1-23

¹Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.

²І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Шо сей грішників приймав і їсть із ними.

³Сказав же до них приповість сю, глаголючи:

⁴Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?

⁵А знайшовши положить на плечї собі, радїючи.

⁶І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.

⁷Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше ніж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.

⁸Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?

⁹А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.

¹⁰Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.

¹¹Рече ж: Один чоловік мав два сини,

¹²і сказав молодший з них батькові: Отче, дай мені частину маєтку, що впадав мені. І розділив їм прожиток.

¹³І не по многих днях, зібравши все молодший син, від'їхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.

¹⁴Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землі тій; і почав він терпіти недостаток.

¹⁵І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свині.

¹⁶І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й ніхто не давав йому.

¹⁷Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю.

¹⁸Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небо й перед тобою,

¹⁹і вже недостоен зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх.

²⁰І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцілував його.

²¹Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.

²²Каже ж батько до слуг своїх: принесіть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;

²³і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось: