Від Луки 15:1-23

¹Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його.

²Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: Приймає Він грішників та з ними їсть.

³А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:

⁴Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?

⁵А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє.

⁶І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену.

⁷Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!...

⁸Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде?

⁹А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!

¹⁰Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається.

¹¹І Він оповів: У чоловіка одного було два сини.

¹²І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток.

¹³А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.

¹⁴А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати.

¹⁵І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней.

¹⁶І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.

¹⁷Тоді він спам'ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!

¹⁸Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе...

¹⁹Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...

²⁰І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

²¹І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...

²²А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги.

²³Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти,