Від Луки 22:35-64

³⁵І Він їм сказав: Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, чи вам бракувало чого? Вони ж відказали: Нічого.

³⁶А тепер каже їм хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.

³⁷Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: До злочинців Його зараховано. Бо те, що про Мене, виконується.

³⁸І сказали вони: Господи, ось тут два мечі. А Він їм відказав: Досить!

³⁹І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його.

⁴⁰А прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу.

⁴¹А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився,

⁴²благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!...

⁴³І Ангол із неба з'явився до Нього, і додавав Йому сили.

⁴⁴А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю...

⁴⁵І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби...

⁴⁶І промовив до них: Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!

⁴⁷І, коли Він іще говорив, ось народ з'явився, і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!

⁴⁸Ісус же промовив до нього: Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?

⁴⁹А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: Господи, чи мечем нам не вдарити?

⁵⁰І, один із них рубонув раба первосвященикового, та й відтяв праве вухо йому.

⁵¹Та Ісус відізвався й сказав: Лишіть, уже досить! І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його.

⁵²А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями...

⁵³Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви...

⁵⁴А схопивши Його, повели й привели у дім первосвященика. Петро ж здалека йшов слідкома.

⁵⁵Як розклали ж огонь серед двору, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.

⁵⁶А служниця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: І цей був із Ним!

⁵⁷І відрікся від Нього він, твердячи: Не знаю я, жінко, Його!

⁵⁸Незабаром же другий побачив його та й сказав: І ти від отих. А Петро відказав: Ні, чоловіче!...

⁵⁹І як часу минуло з годину, хтось інший твердив і казав: Поправді, і цей був із Ним, бо він галілеянин.

⁶⁰А Петро відказав: Чоловіче, не відаю, про що ти говориш... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.

⁶¹І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: Перше, ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене.

⁶²І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!

⁶³А люди, які ув'язнили Ісуса, знущалися з Нього та били.

⁶⁴І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: Пророкуй, хто то вдарив Тебе?