Від Івана 12

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

¹Тодї Ісус, шостого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих.

²Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала. Лазар же був один із тих, що сидїли за столом.

³Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та. й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира.

⁴Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити.

⁵Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим?

⁶Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодій був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив.

⁷Рече тодї Ісус: Остав її; на день похорону мого приховала се.

⁸Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте.

⁹Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих.

¹⁰Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити;

¹¹бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса.

¹²Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим,

¹³побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна! благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв!

¹⁴Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано:

¹⁵Не лякайсь, дочко Сионська! ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї.

¹⁶Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу; тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому.

¹⁷Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лязаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих.

¹⁸Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку.

¹⁹Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого? ось увесь сьвіт за Ним пійшов!

²⁰Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято.

²¹Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи : Добродїю, хочемо Ісуса видїти.

²²Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові.

²³Ісус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий.

²⁴Істино, істино глатолю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить.

²⁵Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічне життє збереже її.

²⁶Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець.

²⁷Тепер же душа моя стрівожилась, і що мені казати? Отче, спаси мене від години сієї; тільки ж для сього прийшов я на годину сю.

²⁸Отче, прослав імя Твоє! Зійшов тоді голос із неба: І прославив, і знов прославлю.

²⁹Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів. Инші казали: Ангел Йому говорив.

³⁰Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас.

³¹Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть.

³²І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе.

³³Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти.

³⁴Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробу ває по вік: як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому? Хто се Син чоловічий ?

³⁵Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами. Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.

³⁶Доки сьвігло маєте, віруйте в сьвітло, щоб синами сьвітла стали ся. Се промовив Ісус, і пійшовши, заховавсь од них.

³⁷Хоч стільки ознак зробив перед ними, не увірували в Него,

³⁸щоб слово Ісаїї пророка справдилось, котрий промовив: Господи, хто вірував тому, що чув од нас? і рамя Господнє кому відкрилось?

³⁹Тим не змогли вірувати, що знов глаголе Ісаїя:

⁴⁰Заслїпив очі їх і закаменив серце їх, щоб не бачили очима, нї розуміли серцем, і не обернулись, і я не сцїлив їх.

⁴¹Се промовив Ісаїя, як видїв славу Його й глаголав про Него.

⁴²Однако ж з князїв многі увірували в Него, та задля Фарисеїв не визнавали, щоб не вилучено їх із школи.

⁴³Любили бо славу чоловічу більш, нїж славу Божу.

⁴⁴Ісус же покликнув, і рече: Хто вірує в мене. не в мене вірує, а в Пославшого мене.

⁴⁵І хто видить мене, видить Пославшого мене.

⁴⁶Я сьвітлом у сьвіт прийшов, щоб усякий, хто вірує в меие, в темряві не пробував.

⁴⁷І коли хто слухав слова мої, та й не вірує, я не суджу його; бо я прийшов, не щоб судити сьвіт, а щоб спасти сьвіт.

⁴⁸Хто цураеть ся мене, й не приймає словес моїх, має собі суддю: слово, що я глаголав, воно судити ме його останнього дня.

⁴⁹Бо я не від себе глаголав, а пославший мене Отець, Він менї заповідь дав, що промовляти і що глаголати.

⁵⁰І я знаю, що Його заповідь життє вічне. Що ж промовляю я. яко ж глаголав менї Отець, так промовляю.