2 Самуїлова 23:1-17

¹А оце останні Давидові слова: Слово Давида, сина Єссеєвого, і слово мужа високопоставленого, помазаного Богом Якововим, і солодкого піснотворця Ізраїлевого.

²Дух Господній говорить в мені, а слово Його на моїм язику!

³Сказав Бог Ізраїлів, Скеля Ізраїлева говорила мені: пануючий серед людей, справедливий панує у Божім страху!

⁴І він буде, як світло поранку безхмарного, коли сонце виходить уранці, як з блиску трава виростає з землі по дощі!

⁵Чи мій дім не такий перед Богом? Вічного бо заповіта в усьому мені там укладено і він стережеться, бо він усе спасіння моє й усе жадання! Хіба Він не дасть, щоб він виріс?

⁶А нечестивий, як терен, відкинений, і вони всі, бо рукою його не беруть.

⁷А хто хоче до них доторкнутись, нехай запасеться залізом чи держаком списа, і на місці своїм огнем будуть попалені!

⁸А оце імена Давидових лицарів: Йошев-Башшевет, тахкемонець, голова ґвардії, він вимахував своїм держаком одним разом на вісім сотень побитих.

⁹По ньому Елеазар, син Додо, сина Ахохі, був серед трьох лицарів з Давидом. Коли филистимляни зневажали ізраїльтян, що зібралися там на війну, і повтікали всі ізраїльтяни,

¹⁰він устав, та й ударив на филистимлян, аж змучилася рука його, і приліпилася рука його до меча. І зробив Господь велике спасіння того дня, а народ вертався за ним тільки на грабування.

¹¹А по ньому Шамма, син Аґе, гарарянин. І зібралися филистимляни до Лехи, а там була ділянка поля, повна сочевиці, а народ повтікав перед филистимлянами.

¹²І став він посередині тієї ділянки та й врятував її, а филистимлян побив. І зробив Господь велике спасіння.

¹³І зійшли троє з тридцяти напочатку, і прийшли в жнива до Давида, до твердині Адуллам. А громада филистимлян таборувала в долині Рефаїм.

¹⁴Давид же тоді був у твердині, а залога филистимська була тоді в Віфлеємі.

¹⁵І спрагнув Давид та й сказав: Хто напоїть мене водою з криниці, що в брамі?

¹⁶І продерлися ці три лицарі до филистимського табору, і зачерпнули води з віфлеємської криниці, що в брамі. І вони винесли, і принесли до Давида, та він не схотів її пити, і вилив її для Господа,

¹⁷та й сказав: Борони мене, Господи, чинити таке! Чи я буду пити кров тих мужів, що ходили, наражаючи життям своїм? І не хотів він пити її... Оце зробили три ці лицарі.