Дії 26:8-31

⁸Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?

⁹Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина,

¹⁰що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них.

¹¹І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.

¹²Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,

¹³то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!...

¹⁴І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку!

¹⁵А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.

¹⁶Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.

¹⁷Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю,

¹⁸відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими.

¹⁹Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,

²⁰але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.

²¹Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.

²²Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,

²³що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!

²⁴Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!

²⁵А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.

²⁶Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.

²⁷Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш.

²⁸Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином...

²⁹А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів...

³⁰І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.

³¹І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!