Від Івана 10:15-29

¹⁵Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.

¹⁶І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.

¹⁷За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.

¹⁸Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.

¹⁹Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї.

²⁰Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє; чого ви Його слухаєте?

²¹Инші казали: Се слова не біснуватого. Хиба біс може сліпим очі відкривати?

²²Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була.

²³І ходив Ісус до церкві у Соломоновім ходнику.

²⁴Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш? Коли Ти Христос, скажи нам явно.

²⁵Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте. Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене.

²⁶Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам.

²⁷Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною.

²⁸І я житте вічне даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх.

²⁹Отець мій, що дав мені, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого.