Дії 27:17-42

¹⁷котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.

¹⁸А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.

¹⁹А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.

²⁰Як же нї сонце, ні зорі не являлись многі дні, і надягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.

²¹Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.

²²А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.

²³Явив ся бо мені сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,

²⁴глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усіх тих, що плинуть з тобою.

²⁵Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано мені.

²⁶Мусимо бо до острова якогось пристати.

²⁷Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;

²⁸і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.

²⁹І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.

³⁰Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, ніби хочуть кинути якоря з носу,

³¹сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.

³²Тоді воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.

³³Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогодні чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нічого не ївши.

³⁴Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.

³⁵Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усіма, і переломивши почав їсти.

³⁶Тоді повеселішали всі, і вони прийняли їжу.

³⁷Було ж нас у кораблї всіх двісті сїмдесять і шість душ.

³⁸А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.

³⁹Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.

⁴⁰І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.

⁴¹Попавши ж на місце двоеморське, загрузилй корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.

⁴²Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втік.