Дії 27:17-42

¹⁷Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так.

¹⁸А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись,

¹⁹а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч.

²⁰А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись...

²¹А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.

²²А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.

²³Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,

²⁴та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.

²⁵Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

²⁶І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.

²⁷А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

²⁸І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

²⁹І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.

³⁰А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,

³¹то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!

³²Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.

³³А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

³⁴Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!

³⁵А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.

³⁶Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.

³⁷А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.

³⁸І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

³⁹А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.

⁴⁰Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.

⁴¹Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль...

⁴²Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.