Приповісті 7:17-26

¹⁷постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном...

¹⁸Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми!

¹⁹Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:

²⁰вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого...

²¹Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,

²²він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення,

²³як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка...

²⁴А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:

²⁵Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,

²⁶бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!