Псалми 39:2-7

²(39-3) Занімів я в мовчанні, замовк про добро, а мій біль був подражнений.

³(39-4) Розпалилося серце моє у моєму нутрі, палає огонь від мого роздумування... Я став говорити своїм язиком:

⁴(39-5) Повідоми мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, нехай знаю, коли я помру!

⁵(39-6) Ось відміряв долонею Ти мої дні, а мій вік як ніщо проти Тебе, і тільки марнота сама кожна людина жива! Села.

⁶(39-7) У темноті лиш ходить людина, клопочеться тільки про марне: громадить вона, та не знає, хто звозити буде оте!

⁷(39-8) А тепер на що маю надіятись, Господи? Надія моя на Тебе вона!