Приповісті 1:7-25

⁷Страх Господній початок премудрости, нерозумні погорджують мудрістю та напучуванням.

⁸Послухай, мій сину, напучення батька свого, і не відкидай науки матері своєї,

⁹вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикраса на шию твою.

¹⁰Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, то з ними не згоджуйся ти!

¹¹Якщо скажуть вони: Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричинно засядьмо на неповинного,

¹²живих поковтаймо ми їх, як шеол, та здорових, як тих, які сходять до гробу!

¹³Ми знайдемо всіляке багатство цінне, переповнимо здобиччю наші хати.

¹⁴Жеребок свій ти кинеш із нами, буде саква одна для всіх нас,

¹⁵сину мій, не ходи ти дорогою з ними, спини ногу свою від їхньої стежки,

¹⁶бо біжать їхні ноги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!

¹⁷Бож надармо поставлена сітка на очах усього крилатого:

¹⁸то вони на кров власну чатують, засідають на душу свою!

¹⁹Такі то дороги усіх, хто заздрий чужого добра: воно бере душу свого власника!

²⁰Кличе мудрість на вулиці, на площах свій голос дає,

²¹на шумливих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова свої:

²²Доки ви, нерозумні, глупоту любитимете? Аж доки насмішники будуть кохатись собі в глузуванні, а безглузді ненавидіти будуть знання?

²³Зверніться но ви до картання мого, ось я виллю вам духа свого, сповіщу вам слова свої!

²⁴Бо кликала я, та відмовились ви, простягла була руку свою, та ніхто не прислухувався!

²⁵І всю раду мою ви відкинули, картання ж мого не схотіли!