Дії 27:20-32

²⁰Як же нї сонце, ні зорі не являлись многі дні, і надягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.

²¹Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.

²²А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.

²³Явив ся бо мені сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,

²⁴глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усіх тих, що плинуть з тобою.

²⁵Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано мені.

²⁶Мусимо бо до острова якогось пристати.

²⁷Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;

²⁸і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.

²⁹І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.

³⁰Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, ніби хочуть кинути якоря з носу,

³¹сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.

³²Тоді воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.