Приповісті 27:3-17

³Каміння тягар, і пісок важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.

⁴Лютість жорстокість, а гнів то затоплення, та хто перед заздрістю встоїть?

⁵Ліпше відкрите картання, ніж таємна любов.

⁶Побої коханого вірність показують, а в ненависника поцілунки численні.

⁷Сита душа топче й мед щільниковий, а голодній душі все гірке то солодке.

⁸Як птах, що гніздо своє кинув, так і людина, що з місця свого мандрує.

⁹Олива й кадило потішують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду.

¹⁰Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не приходь в день нещастя свого, ліпший сусіда близький за далекого брата!

¹¹Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти, як мені докорятиме хто.

¹²Мудрий бачить лихе і ховається, а безумні йдуть і караються.

¹³Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужинку заставу візьми.

¹⁴Хто сильним голосом благословляє із раннього ранку свого товариша, за прокляття залічується це йому.

¹⁵Ринва, постійно текуча слотливого дня та жінка сварлива однакове:

¹⁶хто хоче сховати її той вітра ховає, чи оливу пахучу правиці своєї, що видасть себе.

¹⁷Як гострить залізо залізо, так гострить людина лице свого друга.