10 (31-11) бо скінчилось життя моє в смутку, а роки мої у квилінні, моя сила спіткнулася через мій гріх, і виснажились мої кості!
11 (31-12) Я в усіх ворогів своїх став посміховищем, надто сусідам своїм, і страхіттям знайомим моїм, хто бачить надворі мене утікають від мене!
12 (31-13) Я забутий у серці, немов той небіжчик, став я немов та розбита посудина...
13 (31-14) Бо чую багато шептання, страхання навколо, як змовляються разом на мене, вони замишляють забрати мою душу,
14 (31-15) а я покладаю надію на Тебе, о Господи, я кажу: Ти мій Бог!
