Дії 27:9-41 in Ukrainian

⁹ Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже піст минув, то радив Павел,

¹⁰ кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.

¹¹ Сотник же керманичеві і властителеві корабля довіряв більш, ніж тому, що сказав Павел.

¹² Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна. б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристані Крицькій, що лежить між вітром полуденнім і західнїм.

¹³ Як же повіяв полуденнїй вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.

¹⁴ Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.

¹⁵ Як же підхопило корабля і неможна було противитись вітрові, то віддались ми і носило нас.

¹⁶ На остров же якийсь набігши, званий Кдавда, на силу здолїли удержати човна,

¹⁷ котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.

¹⁸ А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.

¹⁹ А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.

²⁰ Як же нї сонце, ні зорі не являлись многі дні, і надягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.

²¹ Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.

²² А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.

²³ Явив ся бо мені сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,

²⁴ глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усіх тих, що плинуть з тобою.

²⁵ Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано мені.

²⁶ Мусимо бо до острова якогось пристати.

²⁷ Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;

²⁸ і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.

²⁹ І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.

³⁰ Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, ніби хочуть кинути якоря з носу,

³¹ сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.

³² Тоді воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.

³³ Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогодні чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нічого не ївши.

³⁴ Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.

³⁵ Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усіма, і переломивши почав їсти.

³⁶ Тоді повеселішали всі, і вони прийняли їжу.

³⁷ Було ж нас у кораблї всіх двісті сїмдесять і шість душ.

³⁸ А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.

³⁹ Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.

⁴⁰ І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.

⁴¹ Попавши ж на місце двоеморське, загрузилй корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.

⁹ А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

¹⁰ говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ.

¹¹ Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив.

¹² А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі.

¹³ А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.

¹⁴ Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон.

¹⁵ А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.

¹⁶ І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли.

¹⁷ Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так.

¹⁸ А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись,

¹⁹ а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч.

²⁰ А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись...

²¹ А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.

²² А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.

²³ Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,

²⁴ та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.

²⁵ Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

²⁶ І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.

²⁷ А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

²⁸ І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

²⁹ І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.

³⁰ А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,

³¹ то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!

³² Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.

³³ А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

³⁴ Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!

³⁵ А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.

³⁶ Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.

³⁷ А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.

³⁸ І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

³⁹ А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.

⁴⁰ Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.

⁴¹ Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль...