Дії 16:6-40 in Ukrainian

⁶ Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї.

⁷ Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух.

⁸ Перейшовши ж Мисию, прийшли в Трояду.

⁹ І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонцю, поможи нам.

¹⁰ Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонцю, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм.

¹¹ Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию,. другого ж дня в Неаполь,

¹² а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї - осада. Пробували ж ми в сьому городі кілька днїв.

¹³ А субітнього дня вийшли геть а города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посідавши говорили до жінок, що посходились.

¹⁴ І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголанє від Павла.

¹⁵ Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас.

¹⁶ Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи.

¹⁷ Ся, йдучи слїдом за Павлом та. за нами, покликувала, кажучи: Сї люде - слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення.

¹⁸ Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години.

¹⁹ Видївши ж пани її, що пропала надія заробітку їх, схопивши Павла та Силу, потягли їх на майдан до князїв.

²⁰ І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами,

²¹ і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами.

²² І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звеліли бити їх.

²³ І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх

²⁴ Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду.

²⁵ О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники.

²⁶ Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх.

²⁷ Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відтинені двері темниці, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтікали вязники.

²⁸ Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нічого лихого, всї бо ми тут.

²⁹ Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сиди,

³⁰ а, вивівши їх геть, каже: Добродії, що менї робити, щоб спастись?

³¹ Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій.

³² І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його.

³³ І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз.

³⁴ І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога.

³⁵ Як же настав день, прислали воїводи наличників, кажучи: Відпусти людей сих.

³⁶ Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас;

³⁷ Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас.

³⁸ Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, дцо вони Римляне.

³⁹ І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города.

⁴⁰ І, вийшовши вони з темницї, прийшли до Лидиї, і, побачивши братів, утішили їх, та й пійшли.

⁶ А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.

⁷ Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.

⁸ Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.

⁹ І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!

¹⁰ Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.

¹¹ Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,

¹² звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.

¹³ Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.

¹⁴ Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.

¹⁵ А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас.

¹⁶ І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.

¹⁷ Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!

¹⁸ І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім'я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов.

¹⁹ А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.

²⁰ Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,

²¹ і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.

²² І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.

²³ І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.

²⁴ Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди.

²⁵ А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх.

²⁶ І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в'язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали...

²⁷ Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'язнені.

²⁸ А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!

²⁹ Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.

³⁰ І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?

³¹ А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.

³² І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.

³³ І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.

³⁴ І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.

³⁵ А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!

³⁶ І сказав той в'язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!

³⁷ А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!

³⁸ Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.

³⁹ І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.

⁴⁰ І, вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.