Дії 2:4-31

⁴І сповнились усі Духом сьвятим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав їм промовляти.

⁵Домували ж у Єрусалимі Жиди, люде побожні, з усякого народу під небом.

⁶Як же роздав ся сей голос, зійшлось множество, і стрівожились, бо чув кожен, що вони говіркою їх розмовляють.

⁷Здуміли ся ж усі і дивувались, говорячи один до одного: Чи не всі оце сі, що розмовляють, Галилейцї?

⁸Як же се чуємо кожний власну говірку свого, в якій родились,

⁹Парфяне, й Мидяне, й Єламити, й що домуємо в Месопотамиї, і в Юдеї, і Каппадокиї, і Понтї, і Азиї,

¹⁰і Фригиї, і Памфилиї, й Єгипті і в сторонах Ливийських, що коло Киринеї, і захожі Римляне, й Жиди, і нововірцї,

¹¹Критяне й Араби, чуємо, що вони розмовляють нашими мовами про величчв Боже?

¹²Здумілися ж усї, і в сумніві казали один до одного: Що се має бути?

¹³Инші ж, сьміючись, казали, що молодим вином повпивались.

¹⁴Ставши ж Петр з одинайцятьма, зняв голос свій і промовив до них: Люде Юдейські, і всі жителї Єрусалимські, нехай се відомо вам буде, і вислухайте слово моє.

¹⁵Сї бо не пяні, як думаєте, бо третя година дня.

¹⁶А єсть се, що промовив пророк Йоіл:

¹⁷І буде останнього дня, глаголе Бог, виллю я Духа мого на всяке тіло ; й пророкувати муть сини ваші і дочки ваші, і молодці ваші видїння бачити муть, і старшим вашим сни снити муть ся;

¹⁸і на слуг моїх і на служниць моїх виллю в ті днї Духа мого, й пророкувати муть.

¹⁹І дам чудеса вгорі на небі, і ознаки внизу на землі: кров і огонь і димову куряву.

²⁰Сонце обернеть ся в темряву, і місяць у кров, перш нїж прийде день Господень великий і славний.

²¹І буде, що всякий, хто призивати ме ймя Господнє, то спасеть ся.

²²Мужі Ізраїлські, вислухайте сї слова: Ісуса Назорея, чоловіка, від Бога прославленого між вами силою, і чудесами, і ознаками, які робив через Него Бог серед вас, як і самі знаєте,

²³Сього, призначеного радою і провидїннєм Божим виданого, ви, взявши руками беззаконних, і пригвоздивши, вбили.

²⁴Котрого Бог воскресив, розвязавши болестї смерти; яко ж бо не було можливе вдержаним Йому бути від неї.

²⁵Давид бо глаголе про Него: Мав я Господа перед очима завсїди, бо Він по правицї в мене, щоб я не захитав ся.

²⁶Тим звеселилось серце мов, і зрадїв язик мій; ще ж і тіло мов оселить ся в надії.

²⁷Бо не зоставиш душі моєї в пеклї, анї даси сьвятому Твоєму видїти зотлїння,

²⁸Обявив єси мені дороги життя; сповниш мене радощами перед лицем Твоїм.

²⁹Мужі брати, дайте говорити явно до вас про праотця Давида, що вмер і поховано його, і гріб його у нас до сього дня.

³⁰Бувши ж пророком і знавши, що клятьбою клявсь йому Бог, що з плоду поясницї його по тілу підійме Христа сидіти на престолі його,

³¹предвидївши, глаголав про воскресеннє Христове, що душа Його не зоставлена в пеклї, а тіло не видїло зотлїння.