1А як скінчив ся день пятидесятниці, були всі однодушне вкупі.
2І роздав ся зразу гук (шум) із неба, мов би од віючого буйного вітру, й сповнив увесь дім, де вони сиділи.
31 явились їм поділені язики, ніби огняні, і сїв на кожному з них.
4І сповнились усі Духом сьвятим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав їм промовляти.
5Домували ж у Єрусалимі Жиди, люде побожні, з усякого народу під небом.
6Як же роздав ся сей голос, зійшлось множество, і стрівожились, бо чув кожен, що вони говіркою їх розмовляють.
7Здуміли ся ж усі і дивувались, говорячи один до одного: Чи не всі оце сі, що розмовляють, Галилейцї?
8Як же се чуємо кожний власну говірку свого, в якій родились,
9Парфяне, й Мидяне, й Єламити, й що домуємо в Месопотамиї, і в Юдеї, і Каппадокиї, і Понтї, і Азиї,
10і Фригиї, і Памфилиї, й Єгипті і в сторонах Ливийських, що коло Киринеї, і захожі Римляне, й Жиди, і нововірцї,
11Критяне й Араби, чуємо, що вони розмовляють нашими мовами про величчв Боже?
12Здумілися ж усї, і в сумніві казали один до одного: Що се має бути?