Дії 17:13-32

¹³Як же довідались ті, що з Солуня Жиди, що і в Вериї проповідуєть ся від Павла слово Боже, то прийшли й сюди, бунтуючи народ.

¹⁴Зараз же післали тодї брати Павла, щоб йшов ніби над море, а Сила та Тимотей зостались.

¹⁵Ті, що провожали Павла, провели його аж до Атин, і, прийнявши наказ до Сиди та Тимотея, щоб як найборжій прийшли до него, пійшли.

¹⁶Як же дожидав їх Павел в Атинах, кипів дух його в йому, бачивши город, одданий ідольству.

¹⁷Розмовляв же в школї з Жидами та з побожними, та й на торгу що-дня з тими, з ким довело ся.

¹⁸Деякі ж з Фидософів Епикуреїв та Стоїків змагали ся з ним; і одні казали: Що хоче сей балакайло сказати? инші ж: Здаєть ся, буде проповідником чужих богів, - бо благовіствував їм Ісуса та воскресеннє.

¹⁹І, схопивши його, повели в Ареопаг, говорячи: Чи можемо знати, що се ти за нову таку науку проповідуєш?

²⁰Чуже бо щось вносиш в уші наші; то хочемо знати, що воно має бути.

²¹Усї бо Атиняне і захожі чужоземці ні про що инше не дбали, як говорити або слухати що нове.

²²Ставши ж Павел посерединї Ареопага, рече: Мужі Атиняне, по всьому виджу, що ви вельми побожні.

²³Бо, ходячи та дивлячись на божниці ваші, знайшов я жертівню, на котрій написано: Невідомому Богу. Кому ж ви, не відаючи, поклоняєтесь, того я проповідую вам.

²⁴Бог, що сотворив сьвіт і все в йому, сей неба і землї. Господь, не в рукотворних храмах домує,

²⁵нї від рук чоловічих служеннє приймає, дознаючи нужду в чому; сам бо дає всїм життє, і диханнє, і все;

²⁶і зробив з однієї крови ввесь рід чоловічий, щоб жила на всему лиці землї, відграничивши наперед призначені часи і гряницї домування їх,

²⁷щоб шукали Господа, чей намацяють Його та знайдуть, хоч недалеко (Він) від кожного з нас.

²⁸Ним бо живемо й двигаємось, і єсьмо, як і деякі з ваших поетів мовляли: Його бо й рід ми.

²⁹Бувши ж оце Божим родом, не мусимо думати, що Божество похоже на золото, або на камінь, різьбу, іскуства і видумки чоловічої.

³⁰От же не вважаючи на часи незнання, Бог тепер повеліває всїм людям усюди каятись;

³¹бо призначив день, в котрий судити ме вселенну правдою через Чоловіка, котрого наперед постановив, подаючи певноту всїм, воскресивши Його з мертвих.

³²Чуючи про воскресеннє мертвих, деякі сьміялись, инші ж казали: Послухаємо тебе знов про се.