Від Луки 22:1-49

¹Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься.

²А первосвященики й книжники стали шукати, як би вбити Його, та боялись народу...

³Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох.

⁴І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, як він видасть Його.

⁵Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібняків.

⁶І він обіцяв, і шукав відповідного часу, щоб їм видати Його без народу...

⁷І настав день Опрісноків, коли пасху приносити в жертву належало.

⁸І послав Він Петра та Івана, говорячи: Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили ми.

⁹А вони запитали Його: Де Ти хочеш, щоб ми приготували?

¹⁰А Він їм відказав: Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, ідіть за ним аж до дому, куди він увійде.

¹¹І скажіть до господаря дому: Учитель питає тебе: Де кімната, в якій споживу зо Своїми учнями пасху?

¹²І він вам покаже велику горницю вистелену: там приготуйте.

¹³І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, і зачали там готувати пасху.

¹⁴А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним.

¹⁵І промовив до них: Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму.

¹⁶Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона.

¹⁷Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: Візьміть її, і поділіть між собою.

¹⁸Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє Царство не прийде.

¹⁹Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!

²⁰По вечері так само ж і чашу, говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.

²¹Та однак, за столом ось зо Мною рука Мого зрадника.

²²Бо Син Людський іде, як призначено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!

²³А вони почали між собою питати, котрий з них мав би це вчинити?

²⁴І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.

²⁵Він же промовив до них: Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться.

²⁶Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець.

²⁷Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець.

²⁸Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх,

²⁹і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів,

³⁰щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих.

³¹І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю.

³²Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!

³³А той відказав Йому: Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!

³⁴Він же прорік: Говорю тобі, Петре, півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене...

³⁵І Він їм сказав: Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, чи вам бракувало чого? Вони ж відказали: Нічого.

³⁶А тепер каже їм хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.

³⁷Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: До злочинців Його зараховано. Бо те, що про Мене, виконується.

³⁸І сказали вони: Господи, ось тут два мечі. А Він їм відказав: Досить!

³⁹І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його.

⁴⁰А прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу.

⁴¹А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився,

⁴²благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!...

⁴³І Ангол із неба з'явився до Нього, і додавав Йому сили.

⁴⁴А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю...

⁴⁵І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби...

⁴⁶І промовив до них: Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!

⁴⁷І, коли Він іще говорив, ось народ з'явився, і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!

⁴⁸Ісус же промовив до нього: Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?

⁴⁹А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: Господи, чи мечем нам не вдарити?